Усе своє жит­тя Свя­тий Ми­ко­лай бо­ро­нив лю­дей від сти­хій­но­го ли­ха, най­бі­ль­ше опі­ку­ва­в­ся ти­ми, хто пе­ре­бу­ває у пла­ван­ні, був за­сту­п­ни­ком пе­ред не­без­пе­ка­ми зі сте­пів. Але най­бі­ль­ше ува­ги при­свя­тив спра­ві ми­ло­се­р­дя, то­му на­зи­ва­ли йо­го ба­ть­ком си­ріт, удів і бі­д­них. В Укра­ї­ні свя­тий – по­кро­ви­тель і за­сту­п­ник ді­тей. І в ніч із 18 на 19 гру­д­ня кла­де їм по­да­ру­н­ки під по­ду­ш­ку, до че­ре­ви­ка чи гли­ня­но­го по­лу­ми­с­ка.
     А 19 гру­д­ня Свя­тий Ми­ко­лай до­ру­чив сту­де­н­там на­шо­го уні­вер­си­те­ту вру­чи­ти по­да­ру­н­ки Ки­їв­сь­ко­му мі­сь­ко­му Бу­ди­н­ку ди­ти­ни іме­ні М.М. Го­ро­де­ць­ко­го, який зна­хо­дить­ся у Во­р­зе­лі. А са­ме: ді­тям-­си­ро­там і ді­тям, по­зба­в­ле­них ба­ть­ків­сь­ко­го пік­лу­ван­ня, з ор­га­ні­ч­ним ура­жен­ням центра­ль­ної не­р­во­вої си­с­те­ми і по­ру­шен­ням пси­хі­ки від на­ро­джен­ня до 4 ро­ків, які зна­хо­дять­ся у ко­р­пу­сі № 5.
     А по­да­ру­н­ків ді­ти отри­ма­ли чи­ма­ло. Це й ди­с­ки з му­ль­т­фі­ль­ма­ми, і ди­тя­чі ку­х­ні, які зби­ра­ють­ся, і ля­ль­ко­вий те­атр, ге­рої яко­го одя­га­ють­ся на ру­ку, і роз­ма­льо­в­ки, кни­ж­ки, фло­ма­с­те­ри, яб­лу­ка та ба­га­то ін­шо­го. Май­же дві го­ди­ни сту­де­н­ти спі­л­ку­ва­ли­ся з ді­ть­ми рі­з­но­го ві­ку, ра­зом зби­ра­ли ку­х­ню, чи­та­ли кни­ж­ки, гра­ли­ся іг­ра­ш­ка­ми.
     До Бу­ди­н­ку ди­ти­ни ім. М.М. Го­ро­де­ць­ко­го сту­де­н­ти рі­з­них груп та ку­р­сів на­шо­го уні­вер­си­те­ту при­во­зять по­да­ру­н­ки де­кі­ль­ка ро­ків по­спіль – на день свя­то­го Ми­ко­лая та про­тя­гом на­вча­ль­но­го ро­ку. Са­мі зби­ра­ють ко­ш­ти (ба­жа­ю­чі зда­ють хто скі­ль­ки змо­же) та ку­пу­ють най­не­о­б­хі­д­ні­ше. Але по­пе­ре­дньо те­ле­фо­ну­ють до Бу­ди­н­ку й уто­ч­ню­ють, що са­ме по­трі­б­но ді­тям на да­ний мо­мент.
     Як зі­зна­ли­ся сту­де­н­ти, під час від­ві­дин Бу­ди­н­ку ди­ти­ни стає важ­ко на ду­ші – адже за­ми­с­лю­є­ш­ся над їх­нім май­бут­тям. Але з ін­шо­го бо­ку ра­ді­с­но: ко­мусь зро­би­ли при­єм­не, по­ра­ду­ва­ли не­об­хід­ни­ми по­да­ру­н­ка­ми. Крім цьо­го, що­ро­ку зро­с­тає кі­ль­кість не­бай­ду­жих сту­де­н­тів до до­лі ді­тей-­си­ріт і ді­тей, по­зба­в­ле­них ба­ть­ків­сь­ко­го пік­лу­ван­ня.
     За­сту­п­ник го­ло­вно­го лі­ка­ря з ме­ди­ч­ної ча­с­ти­ни Ві­ра Іва­ні­в­на Фе­до­ро­ва роз­по­ві­ла: “Ни­ні дер­жа­в­но­го фі­нан­су­ван­ня не­до­ста­т­ньо для за­без­пе­чен­ня на­ших ви­хо­ва­н­ців усім не­об­хід­ним. Щи­ро дя­кую сту­де­н­там На­ці­о­на­ль­но­го уні­вер­си­те­ту ДПС Укра­ї­ни, усім ор­га­ні­за­ці­ям та фі­зи­ч­ним осо­бам, які нам до­по­ма­га­ють.
     За­вдя­ки всім вам ді­ти не від­чу­ва­ють кри­зу, одя­гу для них прак­ти­ч­но не тре­ба, іг­ра­шок та­кож, ма­ють во­ни по­в­но­цін­не ха­р­чу­ван­ня та до­ста­т­ньо лі­ків, вла­ш­то­ву­ють­ся рі­з­но­ма­ні­т­ні свя­та. Ме­ні при­єм­но від­зна­чи­ти, що ко­ли зби­ра­єть­ся якась пе­в­на су­ма, то лю­ди по­пе­ре­дньо те­ле­фо­ну­ють й ці­ка­в­лять­ся, що по­трі­б­но при­дба­ти у ко­ж­но­му кон­к­ре­т­но­му ви­па­д­ку.
     За­га­лом всиновлюють усіх на­ших ви­хо­ва­н­ців. В ос­но­в­но­му це укра­ї­н­ці, рі­д­ше – іно­зе­м­ці. Осо­б­ли­ві­с­тю є те, що за ко­р­до­ном від­су­т­нє по­нят­тя ді­ти-­ін­ва­лі­ди. Во­ни – по­в­но­цін­ні гро­ма­дя­ни сво­єї кра­ї­ни, їх не ізо­лю­ють в якісь окре­мі гро­ма­ди. Для них ство­ре­но бі­ль­ше умов, щоб во­ни мо­г­ли жи­ти по­в­но­цін­ним жит­тям”.